Неділя, 24.02.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Древній рід Драго-Сас

Драго-Саси. "Повага і честь-важливий поступ на шляху відродження української нації."
Був час, коли каміння розкидали люди; вони мусять оте каміння згромадити докупи. Надійшла пора, коли й українці розкидані по далеких і близьких світах, тримають поступ ходи до своєї гори, в основу якої має лягти кремінь. Міць його - духовні поривання до об’єднання .

Рік за роком історія гортає сторінки книги життя. Їх плин нестримно віддаляє події минулого від сьогодення, відносить їх у давнину.

Для людей, які народилися на стику другого і третього тисячоліття від Різдва Христового, а також для прийдешніх поколінь, важливо знати. Хто ми такі? Чиї ми діти? Якого роду, племені?

Події минулих століть і тисячоліть навічно вписані у книгу життя. Минуле завжди бентежить душу, спонукає хоч на мить, зняти завісу часу і заглянути в найпотаємніше - джерела життя свого роду, краю…

З часової і просторової відстані одне явище або подія забувається, а інше — дедалі рельєфніше і ясніше проступає в пам’яті, наче все було вчора. І хочеться його якомога швидше зафіксувати правдивим записом, залишити спомином для нащадків.

Це стосується тих, хто і нині відчуває себе українцем, гордиться цим, не цурається своєї віри, історії, культури, традиції.

Тепер, як ніколи відкривається шлях до відродження Батьківщини. Тож кожен українець має долучитися до цієї святої справи - зберегти пам’ять про свій рід.

Я, Михайло Янкович-Височанський, постановив перед собою мету зібрати матеріали, впорядкувати і надрукувати книгу про історію українського роду Височанських Драго-Сасів.

Усвідомлюючи нашу історію і національні святині, починаючи з 2000 року я збирав матеріали, які в тій чи іншій мірі пов’язані з темою родоводу Височанських, інших родів, що тісно спокровнені на життєвих шляхах з родом Височанських. Це такі українські роди, як: Турецькі, Яворські, Ільницькі, Комарницькі, Матківські, Жупанські, Розлуцькі, Турянські, Лопушанські, Зубрицькі та багато інших. Мета - написання книги “Драго-Саси. Рід Височанських..”

За словами героя повісті Івана Филипчака “Сила волі” Василя Вериги- Петрусевича Височанського: “Якщо людина скаже собі: я хочу, я мушу і буде стояти на цьому постановленню, то діло мусить принести успіх!” Запорука цьому - сила волі.

Згідно з письмовими матеріалами та особистими дослідженнями, розкривається істинність усталеної думки, про не польське походження роду Височанських.

Наглядна робота покаже приклад виховування представників майбутніх поколінь у дусі глибокого почуття любові до Бога, Батьківщини, своєї нації, життя по таких християнських чеснотах як Віра, Надія, Любов, які були притаманні більшій частині українських дворянських родин. Книга виховуватиме свідому любов і жертовне служіння своїй Батьківщині, заради чого жили і віддавали життя кращі сини і доньки славного українського дворянського роду “Драго - Сас”.

Знання генеалогічних віток свого родоводу, родинних взаємовідносин, гордість за своїх предків, повага і честь за їхні вчинки і звершення стануть важливим поступом на шляху відродження української нації, значно підсилить енергетику представників родоводу аж до самовдосконалення та відродження національної самосвідомості.

Воістину! Шляхи Господні не звідані. В житті нічого випадкового не буває. В Бога все сплановано заздалегідь. Поясненням цьому є те, що три представники роду Височанських на ім’я Михайло займаються дослідженням родоводу. На даний час є зібраний чималий матеріал. По запиту Михайла Височанського, Сансонський інститут геральдики надав оригінальну відповідь. Вона виглядає наступним чином:

“Історичний екскурс”

Ваше прізвище бере свій початок між ХІ-ХІІІ ст. і було вперше записане для того, щоб відрізняти одну особу від іншої. Воно використовувалося як описове слово для підтвердження особистості. Під 1490 роком воно стало добре відомим прізвищем і передавалося іншим в родині, змінюючись впродовж століть, воно зазнавало мутацій, допоки не набуло теперішньої форми.

В той час, коли Ваше прізвище розвивалося, хрестоносці почали в 1095 році під проводом Папи Урбана ХІ роботу по ідентифікації символів, які набирали форму гербів. Геральдика робила записи цих військових знаків і саме з цих записів ми прийшли до твердження, яким був герб Вашого родинного прізвища. Відтінки і позначки, представлені на гербі, є зв’язком з почестями минулого і теперішнім носієм імені. Стародавні воїни і державні мужі з таким же прізвищем, навіть якщо вони не мали до цієї самої родини відношення, були причетні до появи цивілізації і суспільства з тої доби, яку ми тепер називаємо “темними віками” аж до нової доби ХХ ст.

Можливо, що Ви не будете вважати, що герб є точно таким, як Ваш власний, тому що в середні віки, коли геральдика була функціональною наукою записів гербів, кількість яких була великою і які перебували під контролем геральдистів.

Обриси щита, на якому був зображений Ваш герб, беруть початок ще в ХІІІ ст. Його функція тоді полягала в тому, щоб відбивати стріли, які були випущені з луків, відбивати удари ворожих мас і захист від мечів та сокир, які використовувалися в битвах.

Саксонський інститут геральдики.

Я не історик, і висліди походження роду Драго-Сасів не проводив. Це зробили польські, угорські та українські дослідники – історики. Тому, перш ніж розпочати розмову про рід Височанських, читачеві необхідно хоч трохи ознайомитися з історією роду Драго-Сасів. Направду багатий матеріал про рід Драго-Сасів зібрали українські історики-дослідники М.Терлецький і Ів. Волчко-Кульчицький, який втілився у книги “Трак часу Драго-Сасів” та “Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів”.

Власне тому в історії Драго-Сасів, на мою думку, найкраще буде надати слово найкращим українським історикам-дослідникам.

Геральдичний рід Драго-Сасів

Загадкові таємниці в нашій історії залишаються загадковими тому, що це були або заборонені і забуті теми, явища, імена або на них не звертали уваги історики. Вони вивчали і далі вивчають і досліджують історичні долі малознаних і далеких від нас чужоземних племен, обминаючи складність становлення і утвердження окремих верств свого народу. Проте народна пам’ять чітко тримає в собі успадковане з далекого минулого...

Історія роду Драго-Сасів є невід’ємною частиною історії української шляхти. Протягом століть з’явилось багато гіпотез і версій про походження роду Драго-Сасів. Поскільки питання походження роду Драго-Сасів глибоко не опрацьовувалось українськими істориками, то зрозуміло, що з’являлась велика кількість припущень і домислів, які базувались на тенденційних висновках окремих хроністів чи істориків при роз’ясненні ними білих плям в історії роду.

Сконденсовано відомості про рід Сасів подав К.Нєсецький у своїм “Herbarzy Polskim”: “…початки того гербу походять із Саксонії, звідки також Сасом зветься, прийшов з Саксонії до Угорщини, звідки граф Гуйд, згідно зі свідченням Войцеха Стрепи, з немалим військом до Лева княжича Руського прибувши, і зв'язавшись з Литвою, Мазовше спустошивши, за що в нагороду за свої лицарські справи крім різних подарунків ще і близьку родичку княжича за жону узяв, осів у Руських краях, і для нащадків своїх з різними прізвищами, які печатаються тим гербом, став батьком".

“Poczet szlachty galicyjskiej bukowinskiej” уточнює, що "рід Драго-Сасів прибув на Русь Галицьку з Мармарошу. Належить він до родів геральдичних... Герб роду знаходиться в "Клейнотах Длугоша"... Основним тереном перебування роду є Галицька Русь і Литва".

У "Клейнотах Длугоша" зазначено: "Сас. Драги або Саси. На блакитному полі розміщений півмісяць жовтого або золотистого кольору з двома зірками такого ж кольору над ріжками півмісяця, посередині півмісяця вістрям догори розміщена стріла. Рід Волоський із гір і лісів Руської провінції, займав гірські полонини, князівського походження, мужі прості, правдиві, вправні, хоробрі, мужні, посад не випрошують, але посадові за кров'ю".

“Poczet szlachty galicyjskiej bukowinskiej” подає три головні варіанти гербу Сас.

1. На блакитному полі над золотим півмісяцем між двома золотими шестикутними зірками розміщена срібна стріла. У клейнодах над шоломом у короні хвіст павича, прошитий стрілою вліво.

2. Сас або Місяць: на блакитному полі над золотим півмісяцем три шестикутні зірки. У клейнотах над шоломом у короні три страусові пера.

3. Сас Пруський. На червоному полі над золотим півмісяцем між двома золотими шестикутними зірками розміщена срібна стріла навпаки. У клейнодах над шоломом у короні на шести перах чаплі поміщена рука воїна з мечем.

Опис головних елементів герба

Щит є найважливішим елементом в обладунку лицаря, а також єдиним елементом без якого не може існувати будь-який герб. Родинна відзнака (з сарматської традиції -- тамга), намальована на поверхні щита, складає простий, або малий герб.

Палітра характеризується сукупністю кольорів в оздобленні гербу. Згідно стародавньої геральдики, тільки чотири фарби: червона (gules), синя (azur), зелена (vert) і чорна (noir); та два метали: золото і срібло можуть використовуватися з цією метою. Драг-Сас користується тільки синьою фарбою, золотом та сріблом.

Місяць: прадавній символ, що з'явився в Європейській геральдиці з часу першого хрестового походу, сам походить з невідомих глибин містичної традиції. Часто траплявся в символіці націй, які межували з турко-пануючими країнами, які в свою чергу запозичили його з Візантії.

Зірки: тільки шести і більше променева зірка вважається правильним геральдичним елементом. Згідно традиції, зірці надавали символу натхнення і надії на майбутнє, для прикладу stella antecedebat (з латинської -- зоря прийдешня).

Стріла: є нетиповим геральдичним елементом, притаманним переважно українській і польській традиції. Стріла походить від прадавнього символу власності окремих племен західного слов'янства, звідки вона і перейшла в геральдику. Стріла є найстаршим елементом в гербі Драгo-Сасів, всі інші елементи були додані пізніше.

Шолом: знаходиться над щитом майже кожного гербу, і несе з собою ознаку шляхетності його володаря. Немає чітко визначеного стандарту в його зображенні -- найчастіше воно змінювалося в залежності від тогочасних уявлень чи відповідного смаку власника.

Корона вінчає шолом за традицію. Це зовсім не означає, що носій гербу має зв'язок з королівською кров'ю, проте відображає той факт, що її власник служить короні та усій шляхті.

Клейноди найчастіше підкреслюють центральний елемент герба, проте досить часто вони замінюються трьома, чи п'ятьма-сіма перами пави, чаплі, чи страуса. Частково, тип і кількість пер в клейнодах відображали посадовий ранг його власника.

Головні геральдичні варіанти герба

За винятком головної і найчастіше уживаної версії гербу Драг-Сас (Сас I), прадавнього герба (Сас II) та маловідомої галицької відміни (Сас III), існують ще два основні варіанти -- Місяць-Сас, золотий місяць з трьома зірками над ним, розташованими в два ряди на синьому щиті , та Прус-Сас, місяць з двома зірками і стрілою між ними, вістрям донизу, теж на синьому щиті . Герб оздоблений шістьма перами чаплі та озброєною мечем рукою. Ці варіанти вживалися дуже малим числом родин.


sas I

sas II

sas III

sas ksiezyc

sas prus

Відміни в гербах окремих родин

Окремі родини Драго-Сасів дещо змінили свій герб з часом, хоч це і нетипово для традиції української чи польської геральдики, за винятком нечисленних випадків, коли герб доповнювався окремими елементами як відзнака певних заслуг. Найчастіше змінювався колір чи положення якогось з елементів гербу. Нам відомі наступні відміни: Білинських, Діделів, Ляхницьких, Лукавецьких, Ролбецьких, Серецьких, Сомковичів, Сташкевичів та Гарчинських, Мсцишевських, Сомничів і Спегавських герба Прус-Сас.


bilinski

dziedzul

lachnicki

lukawiecki

rolbiecki

serecki

somkowicz

staszkiewicz

garczynski

msciszewski

somnicz

spegawski

Родини з титулами барона чи графа

Існували і інші відміни герба в зв'язку з шляхетським титулом родини -- баронів Блажевських, Раставецьких, Сассів і Серецьких, та графів Дідушицьких, Гарчинських, Комарницьких, Уруських і Яворських. Крім того, відомі ще щонайменше шість зображень зміненого герба з печаток галицької шляхти 14-15 століття, тут не наведених.


blazowski

rastawiecki

sass

serecki

dzieduszycki

garczynski

jaworski
uruski komarnicki

Напівлегендарне минуле герба

Окольський, а за ним і решта гербовників стверджують, що в 1236 році за короля Дангела (Данила) до Галицької землі прийшов comes Гуйд зі своїм загоном. На його прапорі лежали місяць з двома зірками, та стріла в польоті. Цей чоловік прибуває з Угорщини, і ймовірно, що інші численні лицарі герба Сас прибули на Галицьку Русь пізніше, як наприклад родина Саса-Воєводи в 1370-80 роках. Деякі з них, як наприклад comes Wanczaluchus, Іван, що прийшов на терени Турки за грантом короля Ягейли в 1431 році, були русинами.

Перелік родин герба Драг-Сас

Що ж до родин, які належали до герба, то вони були досить численними вже з сивої давнини, і тільки збільшувалися в часі за рахунок адопцій, відокремлення нових гілок в самостійні родини, та гранти польських королів 16-17 ст, які не дуже визнавалися одвічною шляхтою. Гербовник Папроцького в 1584 році згадує 68 родин герба Сас та його варіантів (позначених в списку червоною зірочкою *). Сьогодні герб нараховує більше 350 родин:

Drag-Sas

Aleksandrowicz
Arszenic
Aslam
Aslamnowicz
Aslamowicz

Baczanski
Baczewski
Baczynski*
Badowski
Balicki
Balowicz
Bandrowski*
Baniewicz
Bankowski
Baraniecki*
Bardziejowicz
Batowski
Bejarski
Bejowski
Berestianski*
Berezowski*
Berez'anski
Berez'nicki*
Berez'ynski
Bibielski
Bielinski
Bieniewski
Biernacki
Bilawicz
Bilewicz
Bilinski
Bilynski*
Biskowski
Blaz'ejewicz
Blaz'ewicz
Blaz'owski*
Blisiewicz
Bobaszynski
Boberski
Boczanski
Bodrug
Bodziewicz
Bohoziewicz
Bojarowski
Bojarski*
Bojarzynski
Bojeniecki
Bondarzewski

Bonowski
Borkowski
Boryczewski
Boryslawski
Bosacki
Branski
Bratkowski*
Broszniowski
Browczynski
Brylewicz
Brylinski*
Brynk
Brzescianski
Brzuski
Buchowski*
Buczynski
Bujarski
Butkowski
Buz'dawicz
Bylinski
Bystrycki
Byszynski

Charewicz
Chaszcziwski
Cheslowski
Chlopicki
Chnatsko
Chodakowski
Chodkowski*
Cholodowicz
Chomikowicz
Chordynski
Choslowski
Chrustowski
Ciculowski
Ciemierzynski*
Cierciowicz
Cieszkowski
Cisowski
Czahrowski
Czajkowski*
Czapiewski
Czarnora
Czarnowski
Czemierzynski
Czepucha
Czerkaski
Czerpacki
Czolhanski
Czolowski
Czuczepkowicz
Czulewicz
Danejko
Danilewicz
Danilowicz*
Danilewski
Danilowski
Daniszowski
Daszkiewicz
Dekanski
Del'atynski
Delatynski
Demkowicz
Didkowski
Dlugopolski*
Dmitraszko
Dmitrowicz
Dmoszycki
Dmytrowicz
Dnistrianski
Dobrianski*
Dobrocki
Dobrokanski
Dobrowlanski
Dobrzanski
Dobrzyjanski
Dodajewski
Dolinski
Dolobowski
Dolz'anski
Doroszewicz
Dowrzycki
Drahomirecki
Drelachowski
Drelichowski
Drobnicki
Drohobycki
Drudz
Druz'bicz
Dryniewicz
Dubanowicz
Dubracki
Dubrawski*
Dubrowlanski
Duchowski
Duczynski
Duminski
Dunajewski
Duniecki
Dunikowski
Dwernicki
Dwojakowski
Dydkowski
Dzieduszycki*
Dziedzicki
Dziedziel*
Dziewiatkowicz
Dziewulski
Dzurkewicz

Esymontowski

Falinski
Fedkowicz
Filonowicz
Foland
Fryzowicz
Fugowski

Gaczynski
Gadomski
Galczynski
Gileczynski
Giliczynski
Gnylanski*
Golinski
Golowiecki
Grabowiecki
Gusakowski
Gusnianski
Guttry
Gwozdecki

Haczynski
Hatajlowicz
Holobut
Holonowicz
Holynski
Hordynski*
Horodecki
Horodicki
Horycki
Hubernicki*
Hrebinski
Hrebnicki*
Hubiak
Hubicki
Huczernicki
Hulecki
Humecki
Humiatycki
Huniatycki
Huniewicz
Husakowski
Husarowski

Ignaszewicz
Ilnicki
Iz'ycki

Jablonski
Jaminski*
Jamnicki
Janiowicz
Janiszewski
Jasenicki
Jasinski*
Jaworski*
Jermalowicz
Jermolowicz
Jugiewicz
Jurewicz
Jurgiewicz
Jurkiewicz

Kaczkowski
Kaleczycki
Kalinowicz
Kalnicki
Kaminski
Kaniowski
Kanski
Karbowski
Karczmarzewski
Karczynski
Karmazyn
Kasprzykowski
Katynski
Kendzierski
Kiedrowski
Kierzkowski
Kimakowicz
Klaczkowski
Klechniowski
Klodnicki*
Kluczynski
Kniazdworski
Kniehinicki
Kniehynicki
Kniehyninski
Knihinicki
Knihinski
Koblanski
Kobylanski
Kobylinski
Kokolnicki
Kolkanowicz
Kolodczak
Kolodnicki
Komarnicki*
Komarowski
Konaszewicz
Kopcienski
Kopcinski
Kopczenski
Kopiecki
Kopystynski
Korczynski
Kornalewski
Kornelowski
Korostenski
Kotecki
Kotel
Kotlowicz
Kozlowski
Krajewski
Krasnianski
Krasnicki
Krasowski
Krechowicki
Krechowiecki
Krechowski
Kropiwnicki*
Krupicki
Kruszelnicki*
Krynicki
Krywecki
Krzeczkowski
Krzywczycki
Kubicki
Kuilowski
Kulczycki
Kulhanowicz
Kulykowski
Kumarnicki
Kunicki
Kupiecki
Kuszczykiewicz

Labinowicz
Labunowicz
Lacki
Lagoszewski
Lastowecki
Lastowski
Lawrowski
Lepech
Lepiech
Leski
Lesniekiewicz
Leszczynski
Lewandowski
Lewinski
Lewicki
Lichacki
Lipecki
Liskowacki
Liskowski
Lisniekiewicz
Litynski*
Lodynski
Lomia
Lomnicki
Lopuszanski
Lostowski
Lozinski
Lubacki
Lubaczewski
Lubaczowski
Lubieniecki
Lucki*
Luckiewicz
Lukawiecki
Luz'ecki

Macewicz
Maciulewicz
Majtkowski
Malikowski
Malinkowski
Malkiewicz
Manasterski
Manastyrski*
Manczak*
Martycz
Matkowski
Medynski
Michnowski
Mikulski
Molitowski
Monasterski
Morochowski
Mosciszewski
Miszczowski
Morkowski
Mszanecki
Mujski
Mykitycz
Myszczowski

Nahujowski
Nanowski
Nasilowski
Nehrebecki
Niebyszczanski
Nowakowski
Nowosielecki*
Nowosielski
Nozdryn

Obertynski*
Obuchowski
Odrzechowski*
Odrzewski
Odyniak
Olegnicki
Olewnicki
Opolski
Opryszowski
Orlowski*
Ortinski
Orzenski
Ostraszewicz

Parenski
Parfanowicz
Parylowski
Paslawski
Paszalski
Patylowski
Pawlik
Pawlikowicz
Pawlikowski
Pielecki
Pilik
Ploszczynski
Plotnicki
Podgorski
Podgurski
Podhajecki
Podhorodecki
Podluski
Podwysocki*
Pohorecki
Polanski
Poltorakiewicz
Popiel
Popielnicki
Popin
Popkowicz
Porudowski
Procewicz
Proczewicz
Prusinowski
Przygrodzki
Pultorakiewicz
Puziowicz

Radilowski
Radzewicz
Radziewicz
Rafalski
Rajkiewicz
Rastawiecki
Raszko
Raszkowski*
Robaszewski
Rodziewicz
Rolbiecki
Rostawecki
Rozlucki
Roz'niatowski*
Roz'niewski
Rubaszewski
Rubinowski
Rudnicki*
Rybczycz
Rybnicki
Rybotycki
Rychlicki
Rychlinski
Rydawski
Rzesniewski
Rzesniowiecki
Rzodkiewicz

Sarnowski
Sas
Sasilowski
Sasimowski
Saski
Sasowski
Sasulicz
Saszowski
Seredkiewicz
Serednicki
Sernowski
Siarczynski
Sielecki
Siemakowicz
Siemiasz*
Siemiginowski
Sienaszkowicz
Sienuszkowicz
Skolski
Skotnicki*
Skowronek
Slywinski
Smereczanski
Smolnicki
Snitowski
Soloma
Somkowicz
Sopotnicki
Sosinski
Sozanski
Sprinski
Stanislawski
Stebnicki
Stronski
Strutynski*
Stryjski
Strzelbicki
Stupnicki
Sulatycki*
Suszytski
Swarczynski
Swaryczewski
Swiebodowski
Swierzpot
Swietlicki
Swistelnicki*
Swistun
Sypajlo
Szachnowicz
Szandorowski
Szandriwski
Szczombrowski
Szemetylo
Szeniowski
Szpakowski
Szumilo
Szumlanski
Szylwinski

Taonewicz
Tarnawski*
Tarnowiecki
Tatomir*
Tasmer*
Telepianowicz
Tenewicz
Terlecki*
Ternawski
Ternowski
Tokarski
Topolnicki
Toporowicz
Towarnicki
Trachimowski
Trzcina
Turczynski
Turecki
Turzanski
Tustanowski
Tychowski
Tymowski
Tysarowski*
Tysowski
Tyszarowski
Tyszewicz
Tyz'drowski

Uhernicki
Uhrynowski
Ulnicki
Uniatycki*
Unichowski
Urbanski
Urocicki
Uruski
Usarzewski
Usakowski
Usowski
Ustricki
Ustyanowski

Waczewski
Wanczaluch
Wandrowicz
Waniowski
Wasilkowski
Wasylkiewicz
Wichlinski
Winnicki*
Wislobocki
Wislocki*
Witkowski
Witwicki*
Wolanski
Wolkowicki*
Wolosianski
Wolosiecki*
Wolosziniwski
Woloszowski
Worynski
Worytko
Wowczanski
Wowkowicki
Wynnicki
Wyslobocki
Wysoczanski
Wyszynski

Zaczywilkowski
Zaderewnicki
Zagwoiski
Zakazny
Zankowicz
Zaplatynski*
Zatwardnicki
Zatwarnicki
Zasimowicz
Zawadzki
Zawisza*
Zeliborski*
Zesielinski
Zestelinski*
Ziebinski
Zielinski
Zietarski
Zubr
Zubrycki
Zukotynski
Zurakowski
Zuroch

Z'abinski
Z'eliszkiewicz
Z'erebecki
Z'elisko
Z'orakowski*
Z'ukotynski*
Z'urakowski
Z'ydykowicz

Ksiezyc-Sas

Hoszowski*, Palmitowski ,Paschalski ,Podmichalski ,Porembalski, Porebalski ,Przewoziecki

Prus-Sas

Garczynski, Msciszewski*, Somnicz ,Spegawski ,Szczudlowski ,Teszmar

Не вказуючи на причини відходу Драго-Сасів із Саксонії або Саської землі, але доповнюючи одисіаду роду відомостями про його участь у хрестових походах, польський хроніст Бартош Папроцький у праці “Herby rycerstwa polskiego, zebrane i wydane г. 1584” пише, що "початок гербу Сас - із Саксонії, тому так і називається. Драго-Саси з Саксонії пішли в хрестовий похід, а згодом були на Уграх, звідки прибули на службу до руського князя Данила, а потім його сина Лева. Осівши в Руській землі, завели сім'ї та гербом тим в різних родах послуговувалися, мали свої печатки і самого Гуйда батьком звали".

Загарбання верхньолужицьких земель у 10 ст. німецько-саксонськими феодалами з насильною германізацією місцевого слов'янського населення призвело до того, що із вжитку поступово випала назва "лужич", "лужичанин", "лужицький", а натомість утвердилися назви "сакс", "сас", "саський". І в письмових пам'ятках наступних століть корінних жителів рідко називано "сербський люд", а здебільшого "саксами" або "сасами", що вказує на територіальне, а не на етнічне походження окремих мешканців Саксонії або Саської землі. Наприклад, чеською або верхньолужицькою мовою Сак¬сонія зветься Саско, а житель Саксонії чи виходець з неї - Сас; відповідно Пруско і Прус, Русінско і Рус, Харватско і Харват, Сербско і Серб, Угерско і Угр (доречно звернути увагу, що населений пункт коло м. Стрия, що на Львівщині, і дотепер зберіг назву саме Угерско, а не Угорське).

Галицькі слов’яни, які осіли на Закарпатті ще в часи великої мандрівки народів були відтиснені уграми до Карпатських гір і далі на захід в Саксонію. Згодом угорські королі використовували слов’ян-українців як сторожа своєї оборонної північної лінії.

Співставивши та пов'язавши відомості щодо переселення слов'ян з правітчизни на Захід, інформацією польських хроністів про те, що предки роду гербу Сас тому і звуться сасами, що прийшли із Саксонії, з певністю можна стверджувати, що це слов'янський рід з хорватолужицької території.

Стосовно іншої частини назви Драго-Сас Ф. Пєкосінський у книзі "Rycerstwo Polskie w srednich wiekach" стверджує, що назва Драг походить від імені, а "... вся шляхта, котра ним послуговується, походить від пануючої династії слов'ян Драгів". Він також наводить короткий родовід князів, серед імен яких немає німецьких, угорських чи волоських, а тільки слов'янські: Драг, Задраг, Драговид. Імена легендарних князів з династії Драгів не є повністю вигаданими. У більшості випадків вони мають відповідники, можливо не зовсім точні, серед правителів лужицьких, ободритських, сербських та інших західнослов'янських земель. Корінь "драг" - з хорватської "друг", а "драги" - други, друзі, побратими. Ось що з цього приводу зазначає дослідник роду Драго-Сасів І. Волчко-Кульчицький:

"Драги - други, на печатках патріархальних відносин - це молодіжна громада вихідців із задруги - територіальної общини зі спільним землеволодінням, обробітком землі, спільним харчуванням, одягом, власністю, доходами тощо. В часи розкладу патріархальних відносин термін "драга" означав частину постійної княжої бойової дружини зі своїм провідником. Така бойова одиниця безвідмовно виконує розпорядження провідника, вся слава спадає виключно провідникові, іменем якого називаються всі, хто йому підпорядкований". Якщо перший енергійний організатор бойових дружин зі слов'янського роду Драгів став провідником "драги" у Саській землі, то це і призвело до утворення остаточної назви Драго-Саси.

Стосовно одного з перших знайомств галичан з драго-сасівськими лицарями і, відповідно, Драго-Сасів з Галичиною, то "Галицько-волинський літопис" зазначає, що у 1216р. десятирічний князь Данило перебував при дворі угорського короля. У той час князь Святослав Чернігівський та Ігоровичі спільно з поляками і половцями захопили Галицьке князівство. До угорського короля Андраша прибули галицькі бояри з просьбою: "Дай нам отчича (молодого Данила), щоб з ним прогнати Ігоровичів з Галича". Король задовільнив просьбу галичан, пославши з ними військо одноплемінне і одновірне галичанам під проводом великого дворецького Пота з воєводами.

Цьому походу сасівських лицарів на землю, яка знову стане їм Вітчизною, передувало багато подій прямо чи дотично пов'язаних з долею роду Драго-Сасів.

Волею долі Драго-Сасам, нащадкам антів і склавінів, які під тиском обставин змушені були переселятися на захід зі своєї прабатьківщини, через багато віків судилися знову повернутися в Україну.

Неспокійний політичний, економічний та релігійний клімат, що панував у Європі на початку другого тисячоліття, призвів до виникнення хрестових походів. Перед загрозою асиміляції та закріпачення зі сторони німецьких феодалів до хрестоносців пристають бойові дружини лицарів гербу Драго-Сас, розраховуючи на церковний захист своїх земель. Учасники хрестового походу засновують у другій половині дванадцятого століття духовно-лицарський тевтонський орден, який у 1189 році набуває військового характеру. Дараго-Саси, перебуваючи у складі товариства, за участь у поході набули право на доповнення свого герба “покореним” півмісяцем.

Наприкінці дванадцятого століття Драго-Саси разом з тевтонцями повертаються до Європи. У 1211 році групу прибульців-лицарів запрошує угорський король Андраш для боротьби проти половців і осаджує їх на Надборських землях з правами ленників. Ті учасники хрестового походу, які у 1198 році не були зараховані до ордену, одразу були переорганізовані для несення прикордонної служби, зокрема в Семигородді і Трансільванії. Драго-Саси також були задіяні для придворної служби при угорських королях, спільно зі своїми одноплемінниками, які перебували тут ще з часів великої мандрівки народів. У 1225 році угорський король Андраш депортує частину хрестоносців, по причині зловживання ними гостинністю короля: вони самовільно захоплювали землі, заселяли німецькими осадниками навколишні території. На запрошення Конрада Мазовецького загін Драго-Сасів разом з іншими депортованими хрестоносцями переходить у Мазовію, де у 1226 році утворює одну із родових територій Пруської конфедерації – Сасовію. Не бажаючи асимілюватися у германському морі вони змушені були шукати кращої долі у хрестових походах. Пройшовши шлях від Саської землі через Угорщину до Галичини і віднайшовши тут серед одновірців свою прабатьківщину – вони вважались і вважаються українськими істориками і істориками сусідніх народів автохтонами Галицької землі. Цілковиту приналежність лицарського роду Драго-Сасів Україні засвідчив той факт що ніхто із німецьких чи угорських, румунських, чеських і польських дослідників не включав цей рід до своїх історій.

Записи хроністів про генезис Драго-Сасів дійшли до нас через Волощину і Угорщину або ж виводять їх з волохів чи угрів. Якщо у той час Волощина і Трансільванія були частиною Угорського королівства, то правильніше було б називати прибульців-сасів уграми, як вихідцями з Угорщини. Але у народних переказах землі на південний захід від Карпат все ще вважалися римськими і нащадків даків продовжували називати волохами. Західнослов’янська загальна назва середньовічного населення придунайських князівств і Трансільванії залишалася – “волохи”. І досі поляки називають італійців волохами. Поширення влади угорських королів на території Закарпаття, Словаччини, Трансільванії і Хорватії вимагало заселення пустинних земель і укріплення пограниччя: з’являються німецькі колоністи, запрошуються лицарі-хрестоносці, використовується місцеве неугорське населення – нащадки білих хорватів, зав’язуються тісні родові зв’язки угорської королівської родини з королями і князями сусідніх держав, зокрема з князями галицькими, київськими та взагалі руськими. З прибуттям в Угорщину Драго-Сасів, учасників хрестових походів, які поповнювали свої дружини місцевим українським населенням, українські громади колонізують віддалені від Карпат у глиб Угорщини терени угорського королівства. Наприкінці ХІІІ-го століття в Угорщині знову запанувала знать обмежуючи права дрібного, в першу чергу іноплемінного лицарства, що в значній мірі спонукала сасівські дружини до переходу в Галицьке князівство.

До постійної непевності та небезпеки ворожого нападу призвичаювались Драго-Саси ще проживаючи в Лужиці на кордоні з Саксонію і пізніше за часів імператора Генріха IV, на кордоні Священної Римської Імперії, а потім на кордонах угорського королівства з волохами, польським і галицьким князівствами. Особливі умови життя на пограниччі витворили з них своєрідний тип людей, які поєднували в собі водночас воїна і виробника, що у феодальному суспільстві закріплювалося приналежністю до відповідного стану – шляхетства, традиційно ототожнюваного з лицарством. Драго-Сасівські лицарі тому і потрібні були Данилові, а потім його наступникам, бо відзначалися високою військовою організацією, дисципліною і володіли ефективними способами оборони. Вони зналися на будівництві укріплень, обсаді залогами, добре вміли господарювати. Воїни з Драго-Сасівського роду мали великій досвід ведення воїн з німцями, зналися на військовій тактиці хрестоносців. Вони були потрібні Данилові як для відбиття ворожих нападів, так і для реформування княжої дружини. Для цього Данило створив з прибульців-сасів загони кіннотників, замінивши ними боярські дружини. Запрошених Драго-Сасів князь осаджував на основі саксько-германського права, надаючи групі осадників грамоту на спільне осадництво в середньому двадцять господарств із загальним наділом 60 ланів. Надавалися осади переважно вздовж кордону держави і вздовж торговельних шляхів: водних чи сухопутних.

Ні звільнення хрестоносців-сасів від податків на час перебування у христових походах, ні обіцяне звільнення з під влади феодала чужинця у поєднанні з глибокою вірою у необхідність визволення господнього гробу не зменшувало потреби пошуку кращої долі на землях правітчизни – Галичини. Тільки на віднайденій батьківщині могли сповна розкритися лицарські ідеали Драго-Сасів, які зводилися до таких чеснот як вірність, шляхетність, честь та справедливість.

Драго-Саси, нащадки давніх галичан, повернувшись через століття до правітчизни, принесли свої працьовиті руки, військове ремесло і найголовніше – пам’ять про спільне родове коріння.

Мій рід належить до старовинного українського дворянського роду “Драго-Сас”, історія якого налічує тисячу років. До наших днів дійшли архівні матеріали, письмові і друковані першоджерела, які засвідчують історію походження таких родів як Турецькі, Яворські, Ільницькі, Комарницькі, Височанські, Матківські, Розлуцькі та ін.

Засновником наведених вище родів є граф Ванчі Волох - лицар із Семигородщини. В 1431 році польський король Владислав ІІ надає привілей на володіння селом Туркою Ванчі Волоху та трьом його синам, що здобули право успадкувати с. Турку і навколишні землі вздовж угорського кордону понад р. Стрий. Ось цей документ.


Медика

27 червня 1431 року

ГРАМОТА
згідно з якою король надає Ванчі Волохові та його синам —
Ходкові, Іванкові та Занкові село Турку

В ім'я Господа амінь. На вічну та віковічну пам'ять про справу. Для того, щоб помилка забуття про час, коли відбувалися ці події, в майбутньому не породила шкоду і вони не забулися, високі Ради королів і князів постановили зберегти записи грамот і підписи свідків. Отже, ми Владислав — з Божої ласки король Польщі, а також великий князь земель Краківської, Сандомирської, Середзької, Ланьцутської, Куявської і Литовської, володар 1 спадкоємець Померанії і Русі, змістом цієї грамоти засвідчуємо усім нинішнім і майбутнім цей привілей Ванчі Волоху з його синами Ходком, Іванком і Зіньком, які з жодного боку не мають на нас ворожого ставлення, а навпаки є дуже доброзичливі до нас і до нашого королівства. Щоб у майбутньому можна було заохочувати посилене старання і вірність вищевказаних з їх дітьми, бажаючи втішити їх проявом нашої ласки, даруємо їм і їх законним спадкоємцям наше село Турку, розташоване в Руській землі Самбірського повіту, і землі над рікою Стрий поза угорським кордоном, разом з лісами, виноградниками, борами, пасіками, орними землями, полями, луками, річками, озерами, водами та водоймами, місцями полювання та птахоловства, млинами, урожаями та провіантом, рухомостями та нерухомостями, з майном і всіма прибутками. Землі ці лежать на території, відмежованій граничними позначками — місцем, де знаходиться дерево, попросту зване Ільм, а також від переходу чи просто Броду, що неподалік від поля Іссай. Вищеназване село Турка з прилеглостями відмежовується від інших сіл і пустуючих земель вшир, вздовж і навкруги. Цією грамотою ми даруємо ці землі навічно самому Ванчі та його синам, і їхнім законним спадкоємцям для володіння, утримування і використання мирним чином, а також для продажу, обміну чи закладання. Згідно з цим дарунком, цей самий Ванча зі своїми синами та їх законними спадкоємцями, повинні з'являтися на службу у будь-яку нашу військову експедицію і зобов'язані виставити нам і нашим спадкоємцям чотирьох лучників на добрих конях.

На свідчення вірності цієї грамоти, підвішено до неї нашу печатку.

Підписи. (Переклад з латинської).

Згодом Занко жив у Яворі, Ходко в Турці, а Іванко в Ільнику.

З впровадженням у другій половині ХV ст. відсілкових прізвищ, сини і внуки панів з Турки взяли своє прізвище від Турки - Турецькі. Ті з них, що осіли в Яворі - взяли прізвище Яворські, в Ільнику - Ільницькі. Рід цих перших дідичів Турки надзвичайно швидко розмножився. За півтора століття так ся розродили і роздробили, що зустрічаємо їх не тільки в Турці, Яворі, Ільнику. Вони осідали вгору по Стрию, в Мельничному і Комарниках, пізніше - у Верхньому Висоцьку, Маткові, Мохнатому. Від назв цих сіл пішли прізвища Комарницькі, Височанські, Матківські.

Таким чином маємо підстави вважати нащадками Ванчі Волоха - Яворських, Ільницьких, Комарницьких, Височанських, Матківських, Розлуцьких. Кровноспоріднені сім родів: Турецькі, Яворські, Ільницькі, Комарницькі, Височанські, Матківські, Розлуцькі. Один з дослідників роду Височанських, який проживав в ЗСА, відносить до цих семи родів ще й рід Білинських. Стверджувати, що рід Білинських є кровноспорідненим з цими родами не можу. Це питання необхідно досліджувати і вивчати.

За свідченням істориків-дослідників рід Турецьких, до половини ХVІІІ ст. дуже виродився, а дуже розродилися в Яворі - Яворські, в Ільнику - Ільницькі, в Комарниках - Комарницькі, в Висоцьку - Височанські, в Маткові - Матківські. Таке становище зберігається і по сьогодні.

Всі ці роди мали герб “Сас”, на голубому фоні, з рогами по боках. На обидвох рогах - зірки, а посередині - місячна стріла, спрямована вгору. Над щитом і лицарським шоломом - п’ять страусових пер. Цим гербом користувалися ті роди, предки яких прибули з Румунії (з Семиграду) на Галицьку Русь і служили королю Данилу, а згодом і польській короні. Історик Длугош, який жив в часи, коли король Владислав ІІ наділяв землею лицарів свідчить, що то були шляхетні й мужні люди, вправні воїни. Вони не боялися крові, але воліли краще жити в мирі.

Турківське панство особисто з’являлося на елексійні поля під Варшавою для виборів нового короля. Не пропускались шляхтою і вибори на сеймах, земських і міських урядників. З їхньою участю були обрані Самуель Яворський (1649 р.) - коморник Сяноцької землі, Ян Матківський (1681 р.) - стражник Перемишльської землі, Михайло Турецький, Павло Комарницький (1685 р.), портрет якого в лицарських обладунках зберігався в монастирі Лаврова, Вацлав Височанський, який був обраний на сейм Варшавський через сеймик Вишенський, Микола Ільницький - коморник Перемишльської землі (1765 р.) і т.д. Турківська шляхта (Турецькі, Яворські, Ільницькі), крім Турки, Явори, Ільника, Завадки, Ясениці, Ясінки, Мельничного, Ластівки, Ісаїв, Нижнього Висоцька, осіла в тепер уже не існуючих селах - Борисова Воля і Михалкова Воля.

Заселення території Тернового Поля “панами з Турки” в 1519 році було підтверджене королем. Самбірщина в цей час належала до володінь королеви Бони. Тому це був період не дуже сприятливий для “панів з Турки”, оскільки самбірські королівські намісники відверто нехтувати не- доторканість їхньої території. Власне тому, на прохання турківської шляхти, 1538 року, за наказом Бони сюди прибула комісія, яка провела чітке розмежування королівських і турківських володінь.

При зачитанні привілею короля Владислава Ягайла і привілею конфедеранційного короля Владислава Варненчика ще раз було офіційно узаконено надання цих земель у приватне користування “на суровому корені”. Це стосувалося Турки, Явори, Ільника, Ясінки, Завадки, Мельничного. Всі ці села з околицями аж до угорського кордону залишалися у володіння турківської шляхти.

ТУРКА

Точно нікому не відомо, коли саме було засновано велике поселення, назване згодом Туркою, та все ж багато хто з істориків схильний думати, що сталося це після того, як татари зруйнували 1241 року Самбір. Гурт самбірчан рятуючись від ворога, піднявся вверх по Дністру в гори, куди їхні князі ще здавна їздили на полювання, і тут оселився. Село Турка, що належало панам турецьким, знаходилося на місці, де нині розташовані поля, що називаються Старим Селом. Про ті часи нагадують залишки старого цвинтаря, що збереглися до наших днів. Ось як описував дослідник В. Пульнарович (1929 р.) цей куточок колишньої Турки: “На місці старого цвинтаря при самбірській дорозі , що проходила під Петриковим, залишився хрест на камінному фундаменті. Поблизу стояв старий двір, навколо — городи і луки, вздовж берегів Стрия. Далі — господарські будівлі, багато худоби, коней та іншого добутку. В тому дворі жив старий зброєносець Михайло Турецький. Його син був ротмістром прикордонної сторожі в замку, оточеному річкою Турка, яку згодом назвали Яблінкою. Замок був у тому місці, де пізніше знаходився будинок повітового суду”. В цей час таких замків було багато. Вони захищали місцеве населення від розбійницьких набігів та ворожих нападів. На північному сході Турки, над річками Яблінка і Стрий знаходилася Нижня Турка, в північно-західній частині міста — Середня Турка і Верхня Турка, в північно-східній стороні, в “підкові”, утвореній Стриєм, лежала слобода, а на південному сході, над Стриєм — Звіринець. Був куток, який називався Братківщизна. Східну частину, на лівому березі Стрия, займав ліс.

В кінці 30-х років ХХ-го століття бургомістром Турки був Віктор Височанський.

ШЛЯХЕТСЬКІ СЕЛА

Явора. Село Явора було засноване в 13 столітті (1298р.). Заклали його на місці непрохідних яворових лісів відважні люди, які героїчно захищали свою землю від ворога. У цьому нас переконують зображення мучеників-воїнів (початок 13 ст.) на звороті ікони Івана Златоуста з села Явори. Колись тут була фортеця Собань, яка захищала від розбійницьких нападів торгівельний шлях з Угорщини на Самбір і Львів.

Більшість місцевих поселенців взяли собі прізвища Яворські. Згодом до цього родинного прізвища долучилися придомки: Бальович, Бобрович, Цібович, Червакович, Дубін, Фаєвич, Гольдич, Горошкевич, Юсипович, Ігнацевич, Косачевич, Котарбович, Леневич, Ліскович, Мартич, Острашевич, Петрусевич, Перкевич, Пішкович, Романович, Зубович, Шустійович та інші.

Найзнатнішою родиною в Яворі були Яворські, що мали баронський та графський титули. Так, Йозеф Яворський у 1762 році був мазерським меченосцем. В 1772 році він став перемишльським земським комірником, з 1785 року - таємним австрійським радником і кавалером ордена св. Станіслава. 1782 року його обрано членом Галицьких Станів і призначено камергером австрійським.

Відома також постать графа Габрієля Яворського, який ще за Речі Посполитої був членом Галицьких Станів і камергером короля Станіслава Августа.

Ільник. З давніх часів Ільник був у посіданні панів Ільницьких. Пізніше Ільницькі взяли собі різні придомки: Черчович, Фединич, Гоцулович, Гуланович, Гуманський, Яніневич, Ярошевич, Калганович, Лепех, Микитич, Рибчич, Сенюшкевич, Телеп'янович, Замкович, Уцілович. У 1758 році власниками частини Ільника, Лосинця і Радича були Базилій Ціложич -Кропивницький з жінкою Регіною - дочкою Яська Яворського та Катерини з Височанських.

Верхнє Висоцьке. Протягом усіх польських часів власниками цього села були Височанські, до них належали придомки: Дмитрикович, Петрусевич, Янкович, Фагарош, Мінкович, Швабович, Верига, Думникович, Верещук. В 1506 році король Олександр привілеєм, виданим у Любліні, віддає землі шляхтичам Сашкові і Гадурові Комарницьким, Васконові Турянському і Дунці Височанському - спадкоємцям сіл Комарники, Тур'є і Висоцьке. В 1762 році Ян Височанський подарував частину землі у Висоцьку Верхньому Янові Топільницькому.

Чималий шмат землі у Висоцьку Верхньому після Михайла Височанського в 1753 році посідають священики - Василіяни з Лаврова.

Матків. Священик Соломон у “Географічному словнику” пише, що згідно з засновницьким листом Дунка Височанський, який проживав за часів Зигмунта І, передав одному зі своїх синів село Верхнє Висоцьке, другому Комарники, а третьому - Матків та Івашковичі. В основному Матків населяла шляхта Матківських з придомками: В'язулич, Будзевич, Шушуркович, Федашкевич, Бардзійович, Богушович, Пілікович, Шипович, Хариздрович, Гриневич, Тимкович, Контурович, Галкович, Матишевич, Скібанович.

Комарники. Поселенцями Комарників з давніх часів були Комарницькі. Вони мали такі придомки: Блажкевич, Друдзь, Бенідікт, Домішек, Дружбич, Дудич, Ядчишин, Федчак, Фагарош, Якса, Івашкович, Павликович, Татаркевич, Сташкевич. В Комарниках мешкали і інші шляхетські родини - Вовчанські з Бачина, Созанські гербу «Корчак» з придомками: Ворона, Дабровський, Капустинський, Розвадовський та Урбанський. Відомо, що виходець із Комарників Павло Комарницький закінчив своє життя в монастирі Василіян у Лаврові, де його і поховано. Ще на початку ХХ-го століття в монастирі висів його портрет, що зображував Комарницького в лицарських обладунках при зброї. В 1686 році в середу в святковий день св. Петра в оковах, перед городськими Перемишльськими актами Станіслав і Францішко Янковичі-Височанські забезпечили частину своїх маєтків в Комарниках (Отцям Домініканам) в Перемишлі на суму 1000 злотих. Таку саму суму записують Юстина і Микола Височанські в Комарниках в 1708 році Отцям Василіянам в Добромилі. В 1788 році Вікентій Височанський записує певні ґрунти розташовані в Комарниках, у Рудавці та Самуїлові Домазорським - Шостакевичам. На початку XX ст. тими грунтами володіють спадкоємці Марцеля Височанського Янковича.

Першим в роді Височанських згадується під 1505 роком Дунка Височанський. Найбільше мене турбувало запитання, якого походження ім'я Дунка. В журналі “Наша Батьківщина” ч.-3 за 1938 рік на стор. 60 я знайшов відповідь. Дуньковичі (Перемишль - від Дунило, здрібніле Дунко. Можливо дане особове ім’я пов’язане якимось чином з “білими хорватами”). На Закарпатті між Мукачевом і Хустом є село Дуньковичі.

Ближче до Угорського кордону в селах Комарники, В. Висоцьке, Матків і Івашківці осіли нащадки Ванчі Волоха. Мій дід, прадід, прапрадід і прапра... походили з села Комарники Турчанського повіту. Прізвище Височанський взяло свій початок від назви села В. Висоцьке. Стосовно мого придомку - Янкович, то сумніву немає, що він походить від імені Ян (Іоанн - по-староруськи). У вище згаданому журналі записано: “Замітимо, що оселі з назвою Янів не польського походження, бо ім'я Ян було розповсюджене і на Русі за княжих часів (напр., відомий боярин Ян Вишатич)”.

У 1623 році шляхтичі Лукаш Височанський та Іван Ромер допомагають Войцеху Пом'ятовському з Розлуча в нападі на господарство Двірницьких у селі Боберка. Під загрозою смерті вони змусили сільського священика дати шлюб Войцеху із коханою Мерехнею Двірницькою. Мати молодої не визнала шлюб дійсним і насильно віддала дочку заміж за Тишковського. Войцех Пом'ятовський викрадає Мерехну. В Розлуч за своєю дружиною приї”зджає Тишковський, тоді Пом'ятовські стинають йому голову і стріляють по ній з лука.

У червні 1648 року загін із 30 осіб, переважно із Закарпатських бескидників та окремих селян із Беньової, напав на двір Боринського шляхтича Марка Височанського, в якому зібрались його родичі. Вони побили охоронців, челядь, пограбували і спалили маєток. Потерпілий поскаржився з цього приводу до Сяноцького Гродського суду. Про розбій у Борині йшла розмова на Вишинському сеймику. Шляхта постановила просити допомоги в короля для охорони кордону та звернутися до властительки земельних прикордонних латифундій Закарпаття Гомонай з проханням покінчити зі свавіллям її підданих.

У 1664 році на ярмарок в Сколе напало сорок вершників у масках. Залякавши стріляниною крамарів, вони пограбували вози з товарами. Виявилося пізніше, що серед цих вершників були шляхтичі із Верхнього Висоцька і Комарників. Через три роки в Сколе був затриманий обоз із трьома фірами збіжжя Івана Височанського з Верхнього Висоцька. Їх тримали під вартою до тих пір, поки власник не заплатив потерпілим за всю заподіяну шкоду.

Не всюди схвально зустріли рішення Берестейського собору 1596 року про запровадження греко-католицької церкви на Україні. Воно блокувалося православними священиками. Перемишльська єпархія аж у 1691 році приймає уніатство. Остаточно це питання вирішив Самбірський Синод тільки через три роки, коли новий Статут Духовної Ради підписали від Жукотинського та Височанського деканату Степан Височанський та Василь Лопушанський. Тих священиків, які не хотіли переходити на греко- католицьку віру, було позбавлено сану, а церкви закрито.

З ХІІІ ст. давньоруські землі з Галичем і Львовом потрапили під залежність Польщі. А коли один народ завойовує інший, він починає поневолювати його: забирати собі кращі землі, по-хижацькому вирубувати ліси, відстрілювати звірів. Місцеве ж населення намагається перетворити на своїх рабів. Що, звісно, не легко для кожного завойовника. Бо в кожного народу є люди, які не мають найменшого бажання бути рабами. В першу чергу то представники шляхетних родів, лицарі та їхні нащадки. Бо ж лицарями в давнину могли бути лише сильні духом, фізично витривалі та відважні люди, що добре володіли мечем. Тому головне для поневолювачів — поставити на коліна верхівку. Декого знищити фізично, інших залякати, ще інших облестити, підкупити, підманути, пересварити між собою або просто не помічати, робити вигляд, що вони не існують. Така доля судилася українським дворянським родам і під владою Польщі, і під владою Росії. Ті, хто не спольщився чи не піддався Москві, дуже зубожіли, втратили маєтки, не мали політичного впливу і перетворилися на звичайних селян, передаючи через століття нащадкам лише своє шляхетне прізвище. Збереглися документальні свідчення, як правило, про тих, хто пристосувався до нових обставин.

… Які все ж гіркі ці дороги історії, якими мандрують роди і народи, проливаючи кров і намагаючись зберегти себе і Батьківщину. Тому чим більше ми здатні заглибитися в наше минуле, поринути в нього, тим самі стаємо глибшими й мудрішими. Нас хотіли позбавити минулого. Людину без пам’яті легше зламати, підкорити, перетворити на споживача хліба і видовищ, такого собі біологічного робота. Людина без власного минулого — слабка, вона як сирота в Космосі. Душі предків їй не допоможуть, бо нічого не знатимуть про неї. Та й вона їх не кликатиме на допомогу, бо не підозрює про їхнє існування. Предки допомагають тим, хто про них пам’ятає. Нам, українцям, потрібно знати якомога більше про своє минуле, щоб ніхто не зміг нас більше обманути, поневолити, виморити голодом чи загнати до концтаборів. Розпочнімо з малого. Дізнаймося про свій рід. Про діда, бабусю, прадіда, прабабу, дядьків, тіток, двоюрідних братів та сестер. Запишіть їхні прізвища, імена, роки життя. Поцікавтеся — ким вони були, чим займалися, де мандрували. Спробуйте написати історію свого роду, намалюйте генеалогічне дерево. Рано чи пізно комусь у роду це необхідно започаткувати і передавати з покоління в покоління. Бо праця над родоводом безкінечна, як Початок Космосу чи його Безмежжя. Чим більше дізнаєтесь про своїх предків, тим мудрішими і впевненішими будете, тим шляхетніше себе почуватимете.

Михайло Янкович-Височанський.

Михайло Янкович - Височанський, нащадок роду Драго-Сас закликає представників усіх гілок (придомків) роду Височанських об’єднати зусилля для дослідження та видання книги: "Історія роду Височанських гербу Драго-Сас".
Адреса для контактів: вул. Стрийська, 5, кв. 1, м. Сколе, Львівська обл., 82600, Україна Тел. дом.: (38-03251) 2-25-56.


Список використаної літератури:
1. Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: Історія населених пунктів. Монографічний опис. – Ужгород: видавниче підприємство “Патент”, 2002р. – 600с.
2. Гайда Ю. Турківщина: від перших згадок до наших днів. -- Коломия: видавниче поліграфічне товариство "Вік", 1997. — 231 с.
3. Гайда Ю. Турківщина: природа і люди. – Ужгород: видавниче підприємство "Патент", 1998. — 388 с.
4. Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР. ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР Львівська область . Київ 1968
5. Гошко Ю. Населення Українських Карпат 15-18ст. К.: Жовтень, 1976. — 204 с.
6. Грушевський М. Українська шляхта в Галичині на переломі XVI-XVIII віку. – Львів 1938. – 15 с.
7. Грушевський М. Історія України-Руси. Т-VI, VIII; - К., видавництво “Наукова думка”, 1995.
8. Кордуба Мирон. Що кажуть нам назви осель // Наша Батьківщина, 1938. Ч. 3. — С. 52-69.
9. Комарницький Я. Сторінка інтернету http://кarpaty.uazone.net/sas.html.
10. Кульчицький І.В. Історія села Кульчиці і роду Драго-Сас. – Дрогобич: видавнича фірма "Відродження", 1995. — 388 с.
11. Макаренко Ольга. Зустріч із Роксоланою // "Однокласник", 1992. Ч. 8-9. — С. 44-45.
12. Служинська З. ”ГЕНЕАЛОГІЯ” Побудова, аналіз та застосування родоводів. – Львів: видавничий центр "Арсенал", 2000. — 130 с.
13. Служинська З. Українське Геральдичне Товариство “ПРОСВІТА“ РІД БІЛИНСЬКИХ . – Львів: видавничий центр "Арсенал", 1998. — 260 с.
14. Служинська З. Із забуття. Генеалогічні дослідження. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2002. — 144 с.
15. Сородник С. Історія Корчинської шляхти минуле й сучасне села Корчина. – Львів: видавничий дім "Панорама", 2002. — 64 с.
16. Терлецький М. Трак часу Драго-Сасів. — Львів: Центр Європи, 2000. — 134 с.
17. Утрисько М. Бойківщина монографічний збірник матеріалів про Бойківщину. Головна управа товариства "Бойківщина", Філадельфія ЗСА, 1980
18. Юсипович І. Турківщина за завісою століть. – Львів: видавниче підприємство "Край", 1993. — 110 с.
19. Pulnarowicz W. U źrόdeł Sanu, Stryja i Dnistru., Turka, 1929.
20. Pulnarowicz W. Rycerstwo Polskie Podkarpacia. Wydawnictwo "Pobudki". Przemysl, 1937.
21. Pape Fryderik. Skołe I Ticholzczyzna. Lwów 1891.
22. Wyrostek Ludwik. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiey. Kraków 1932.


Схожі матеріали :

Категорія: Древній рід Драго-Сас | Додав: Admin (28.05.2013)
Переглядів: 6422 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.